Живопис епохи Відродження

Так, Мадонна (кінець 1460-х), написана Сандро для Виховного будинку у флоренції, практично повторює таку ж роботу Ліппі.
Після від’їзду Ліппі з Флоренциі Боттічеллі поступає в майстерню Верроккьо (1467-1468). .
В 1470 Боттічеллі відкриває власну майстерню, яка у міру зростання популярності художника розширювалася, в неї поступають учні, в 1472 він вступає в гільдію св. Лука.
За дорученням цеху Флорентійських купців для торгового суду він пише Силу (1470, флоренція, галерея Уффіци), алегоричну фігуру однієї з чеснот, символізуючу етичну силу душі. Боттічеллі зображає її у вигляді молодої жінки на троні з булавою в руках. .
В своїй творчості Боттічеллі часто звертається до релігійного живопису, наприклад, Мадонна Євхаристії (1472, Бостон, Музей Гарднер). Згідно символіці цього твору, виноград і колоси пшениці, які тримає ангел, указують на таїнство дієприкметника, а колос, який бере …

Боттічеллі Сандро Алессандро Маріано Ді Ванні Ді Амедео Філіпепі →

Живопис епохи Відродження - 2008 Грудень 14 →

).
Близько 1417 року Мазаччо перебрався у флоренцію, де він проживав разом з матір’ю в кварталі св. Миколи. Відомо, що у нього був молодший брат Джованні, що народився в 1406 році (його прізвисько було «scheggia», тобто тріска). Він також був живописцем і, можливо, допомагав своєму старшому братові при виконанні їм монументальних замовлень.
У 1422 році Мазаччо вступив в цех лікарів і аптекарів, з чого можна укласти, що вже до цього часу він був кваліфікованим майстром. Два роки опісля він записався в «компанію св. Лука», що включала тільки живописців. Безперечна дружба Мазаччо з Брунеллеські, чиїми прямими радами він користувався, і з Донателло, у якого він займав гроші.

Мікельанджело →

Живопис епохи Відродження - Мікельанджело (2) →

Ієронім в келії», «Меланхолія», в картині «Чотирьох апостолів» він утілив напруженість відчуттів і драматизм світовідчування людини епохи реформації.
Основою гравюри «Лицар, смерть і диявол» послужив образ стійкого воїна з этико-теологічного трактату Еразма Роттердамського «Повчання християнському воїнові», але Дюрер дав йому власне трактування.
Лицар в зброї, готовий до бою, повний вольовій потужності, спрямовується до мети всупереч всім перешкодам, погрозам Смерті в зовнішності старика з пісочним годинником, підступам зла, персоніфікованого в страшній фігурі диявола. Сучасники сприймали цей образ як символ енергії, активному життю людини. У іншій «майстровій гравюрі» Дюрера - «Св.
Ієронім в келії» - був зображений учений, занурений в свою працю в обстановці спокою і тиші, неквапом поточного часу. Тут Дюрер утілив ідеал іншого типу життя, яке гуманісти називали споглядальним, пов′язували з творчим початком і якій також давали високу оцінку. Нові представлення часу були виражені Дюрером з рідкісною багатогранністю.
Дюрер став одним з творців портретного жанру в Германії: він написав ряд автопортретів, що правдиво …

він →

Живопис епохи Відродження - він (4) →

Для нього здається саме собою зрозумілим і природним вимагати від того або іншого зображення правильності, причому правильність виражається для нього в геометричній формальній правильності і вірності природі, які не потребують подальшого пояснення, важливо лише їх досягти.
При цьому Дюрер навіть не вважає потрібним доводити, що ці ідеали досяжні і що в них самих може полягати якась проблема (див. там же, 125-126). .
Але інакше підходить Дюрер до ідеалу краси. Пановській по документах простежує перехід художника від “безумовного” розуміння краси до поняття “Умовної краси” (ок. 1507).
Якщо безумовна краса, в ранній період творчості Дюрера, означала щось вільне від обставин, якийсь об’єкт, прекрасний сам по собі, незалежно від того, хто судить про нього і в якому зв′язку з іншими об’єктами він стоїть, то після 1507 р. з’являється поняття умовної краси. Це поняття сходить до Платона (”Філеб”, 51с; “Бенкет”, 29а).
Умовно прекрасний об’єкт не обов′язково повинен подобатися всім людям і не обов′язково одній …

художник →

Живопис епохи Відродження - художник (5) →

Роздробленість Італії служила тут не останньою причиною.
Найбільш повно межі Відродження виявилася у флоренції, Римі. Мілан
Неаполь і Венеція також пережили цю епоху, але не так інтенсивно, як
Флоренція. Термін «Renissance» (Відродження) був введений мислителем і художником
самої епохи Джорджо Вазарі («Життєпис знаменитих живописців, творців
і архітекторів»). Так він назвав час з 1250 по 1550 рр. Із його точки зору це
був час відродження античності. Для Вазарі античність предстає
ідеальним чином. Надалі зміст терміну еволюціонував. Відродження стало
означати емансипацію науки і мистецтва від богослів′я, охолоджування до
християнській етиці, зародження національних літератур, прагнення людини
до свободи від обмежень католицької церкви. Тобто Відродження, в
суть, стало означати гуманізм. Чому в культурі і естетиці Відродження була присутня така чітка
орієнтація на людину? З соціологічної точки зору причиною
незалежності людини, його самоствердження, що росте, стала міська
культура. У місті більш ніж де-небудь людина відкривала достоїнства
нормальному, звичайному життю. Це відбувалося тому, що городяни були більш незалежними людьми
чим селяни. Спочатку міста населяли справжні умільці, майстри
адже вони, покинувши селянське господарство, …

ренесанс →

Живопис епохи Відродження - ренесанс (2) →

Для нього скульптура була мистецтвом “вичленення” або звільнення фігури, увязненою в кам’яному блоці.
Не виключено, що деякі з його самих вражаючих по силі дії творів, які здаються “нескінченими”, могли бути навмисно залишені такими, тому що саме на цій стадії “звільнення” форма найадекватніше утілювала задум художника. .
Деякі з головних ідей круга Лоренцо Медічи послужили джерелом натхнення і терзань Мікеланджело в його подальшому житті, зокрема суперечність між християнським благочестям і язичницькою чуттєвістю.

Michelangelo Buonarroti 1475-1564 →

Живопис епохи Відродження - 2008 Жовтень 07 →